Наставниця Інна познайомилася з дівчинкою Людою в установі, проводячи для групи хлопців тренінги.
Дізнавшись про можливість бути не просто разовим тренером, Інна приймає рішення стати для Люди близьким другом і наставницею.
Вони практично відразу знайшли спільну мову один з одним.
Дівчинка на той час вже мала складну історію. Проживала в багатодітній родині з мамою і сестрами. Мати дуже жорстоко поводилася з дівчинкою, постійно била , принижувала, не дозволяла ні з ким спілкуватися. Умови для проживання були на надзвичайно низькому рівні.
Життя серед насильства принесло багато душевних травм. Дитна постійно була напружена і скута, мала низьку самооцінку.
Люда пережила ряд переміщень в інтернатних установах по різних регіонах України. Це наклало свій негативний відбиток на психо-емоційний розвиток.
Розвиваючи наставницькі відносини на індивідуальному рівні, у дівчинки підвищилася самооцінка, почуття власної гідності. Вона стала більш впевненою і соціально адаптованою. Інна регулярно зустрічалася зі своєю вихованкою, проводячи з нею час у спілкуванні, відвідуючи різні заходи і просто гуляючи.
За словами персоналу установи, де знаходиться Люда, вже за невеликий період часу видно зміни в житті і поведінці Люди. Стабілізувалася емоційно-вольова сфера, зменшилася тривожність, дівчинка стала більш відкритою і готовою до спілкування.
Перед Людою також стояло актуальне питання, що робити після закінчення школи? Інна активно допомогла вихованці визначитися з місцем навчання, проживання, а також у вирішенні юридичних питань, що стосуються документів.
На даний час всі питання вирішені.
І важко уявити, якою була б доля цієї дівчини без участі в її житті стабільного, близького, безпечного дорослого.
Сама наставниця говорить про себе так: «... моє життя теж змінилося, я не знаю як це, але коли я дбаю про неї, я відчуваю себе трішки потрібніше в цьому світі і від цього щасливішою!»
