У дитячий будинок я потрапив ще зовсім маленьким, нас з сестрою залишили в лікарні з вітрянкою, звідти нас розібрали по різним сім’ям.
Я опинився в родині двох жінок, що мали відносини одна з одною, де моя сестра ,я не знаю досі. У цій родині в мене постійно були сварки і проблеми у взаєморозумінні. Вони мали пристрасть до алкоголю і досить дивну методику виховання, якої я не хотів. Врешті-решт вони привезли мене в психіатричну лікарню ім.Павлова, залишили і поїхали, попередньо обговоривши з лікарем який діагноз мені поставити і відповідну вартість. Я навіть мав можливість бачити передачу грошей, але мало що тоді розумів. Переживши багато неприємних моментів в цій сім’ї і складні життєві обставини, я потрапив до притулку. Я був розлючений і готовий до війни. Ні любові, ні довіри до людей в мені не було. У притулок я приїхав досить дикий і неприборканий. Я пробув у ньому 2 роки, до 18 років.
Зі своїм наставником я познайомився в притулку в 2011 році. Мені було 17 років. Я не розумів, що означає слово «Наставник», думав мене будуть «вчити». З моїм тодішнім неприйняттям авторитетів і непокорою, я не зовсім серйозно сприйняв Олександра. Сидів з ним на лавочці в коридорі, намагався підтримувати розмову. Наша перша зустріч не була такою відкритою. Я надав йому досить «холодний» прийом. Розкрився я тільки після декількох зустрічей.
Наставник, єдиний хто зміг пройти всі ті стіни, які я ставив від людей, його настанови допомогли мені вистояти в часи вітрів і ураганів, тому я перейняв від нього стійкість, яка йому властива, хоч і продовжував чинити опір (несвідомо) його впливу і повчанням.
Він навчив мене любити людей, хоча, напевно, і сам цього не помітив. Пролив в моїй душі світло, якого мені не вистачало. Провів зі мною дуже багато часу, приділив море уваги, що для мене було незвично і важко зрозуміло.
Він просто став мені другом, я не завжди усвідомлював цінність цих відносин.
Він дав мені зрозуміти цінність дружби.
Завдяки Олександру, я зрозумів, хто такий Бог, зрозумів яким бувають батьки. Перейняв мужність, яка властива моєму наставникові . Його твердість, багато уроків, досі допомагають мені приймати раціональні та правильні рішення. Мужньо і до кінця проходити складні ситуації. Розуміти відповідальність перед іншими. Він дав мені відчути милосердя.
Я працюю в крупній компанії, керую невеликим відділом, пробую себе в різних напрямках.
Наставництво- це можливість дати тепло. Дати шанс, зрозуміти та відчути, що вони потрібні комусь.
Це опіка слабкими, можливість зробити їх сильними і щасливими.
Сироти вони сильні, але їх сила в жорстокості і відсутності кордонів, іноді в повній відсутності м’якості і співчуття. Наставництво здатне дати їм зрозуміти, що є інші, не менш сильні почуття і принципи. Здатне навчити любити і бути сильними завдяки цьому.
Наставництво допомагає їм знайти близьких людей, попрощатися з інтровертним сприйняттям світу. Вчить наводити порядок у своєму житті і житті оточуючих.
Це надія. Дітям дуже важлива надія!
Вона допомагає вірити в своє світле майбутнє і рости на шляху до нього.
З повагою вихованець Віктор.
