Згадує наставниця:"Перша зустріч з Катею проходила досить напружено. Переживали ми обидві. Катюша не дивилася в очі, це було складно і незвично для мене. Я намагалася показати свою відкритість. Пам'ятаю Катюша тримала подушку на руках, як-би захищаючись. Це вже зараз я розумію, що наставникам потрібно менше переживати і просто бути собою. "
Журналіст: Ось ви вже 2,5 року спілкуєтеся. Скажи будь ласка, що Таня найбільше тобі дала?
Катя: По-перше, увагу. Я розуміла, що я потрібна комусь. Мені це було приємно. Ми могли і не зустрітися, тому що вона або я були зайняті, але мені було приємно, коли Таня писала «доброго ранку», «як справи?» ... І я розуміла, що про мене хтось думає.
Журналіст: Які риси характеру у неї?
Катя: Весела. Дуже класно проводити з нею час. З нею можна поспілкуватися, розповісти щось і я знаю, що про це ніхто не дізнається. Якщо я попрошу нікому не говорити, з наставниками іншими не обговорювати, я знаю, що це залишиться між нами.
Журналіст: Що ти в ній цінуєш найбільше?
Катя: Чуйність, напевно.
Журналіст: А що ще?
Катя: Я її люблю просто за те, що вона є.
Журналіст: Скажи будь ласка, а чи була така складна ситуація в ваших відносинах, коли ти засумнівалася в ній?
Катя: Не було такої.
Журналіст: А яка навпаки найяскравіша? Коли ти згадуєш про неї і розумієш, що в цій ситуації тебе Таня підтримала і допомогла?
Катя: У мене була проблема з житлом, і я їй зателефонувала в сльозах, а вона мені сказала збирати речі і переїжджати до неї. В той момент я вже плакала від щастя. І молилася з вдячністю про те, що є така людина в моєму житті.
Також, колись недавно вона мені сказала, що теж хотіла б стати наставницею для однієї дитини! До сих пір вона не залишає цю думку, “тільки, встану на ноги і буду допомагати”.
Кажуть, що наставництво може бути не на рік і не на два, а на все життя.Я вірю в це, тому що, якщо ти по-справжньому дружиш, то ця дружба триває протягом усього життя.